Життя продовжується. У всіх своїх бурхливих течіях. Інколи зовсім протилежних та
противоречивих. Ми намагаємося жити далі. Але інколи так замучуємося від цієї боротьби,
внутрішньої та зовнішньої, що вже не хочемо жити далі і смерть здається нам кінцем цієї
муки.
Бог є ніби німим свідком цієї нашої боротьби. Здається Він зовсім не вмішується у цю нашу
боротьбу. І це складає певну проблему віри тих, хто визнає що Він існує. Але життя тих, хто
відкидає Його, Його існування зовсім не легше. Їм так само треба відповідати на різні закиди
цього життя. Відкидати на самий головний закид — заради чого ми існуємо, мучимося,
боремося, страждаємо і маємо жити далі.
Але є певна спільна риса віруючих і невіруючих. Нас єднає те, що ми усі відживаємо від
того, що просто живемо, робимо дрібні справи. Наше життя складається саме з дрібних
речей. Коли ми щось плануємо, і це потім здійснюється — ми почуваємо щасливими. Хоча
усі прагнемо до речей високих та безмежних, то радіємо речам малих і вкрай не поважним.
Саме життя полягає у цьому буденному нашому просторі. Ми любимо тих хто поряд і
тужимо за тими, хто далеко. Ми намагаємося побудувати свій власний світ. Комусь для
цього достатньо лише нетбука та можливості писати. А хтось потребує речей більш
комфортних. У будь-якому разі наше життя, хоча і спрямоване на великі речі, починаєшся і
облаштовується речами малими. Посмішкою, розмовою з приятелем, добре зробленою
працею. Саме тут починається той захват, те життя, яке стеруменіє до Вічності. Дух діє в нас
там, де б нам здавалося неможливим.
І хоча ми почуваємо себе лише знаряддями, постійно знаходимо себе набагато вищими ніж
нам здається. Бог закликає нам до співпраці. Те, що ми можемо зробити — залежить від нас.
І якщо ми його не зробимо, це добро ніколи не буде існувати у цьому світі. Бог справді
поважає нас і любить нас. Якщо ми цього не розуміємо, то ми насправді сліпі і зовсім нічого
не бачимо, не бачимо правди.
Чи вона гарна? Так, безперечно. Але не це приваблює мене у ній. Те тепло, яке я відчуваю
від неї — воно: ось що приваблює мене у ній.
У голові я прокручую безліч варіантів наших діалогів. Один з них полягає в тому, що вона
мені говорить, що я не знаю її. Певно у цьому, у цій думці яка виникла у мене в голові стоїть
сама головна проблема, питання, яке мене мучить — я не знаю її.
Наше спілкування з нею було обмежене певним простором. Ми не могли подивитися одне на
одного з різних сторін. Я знаю її такою як вона себе мені представила, такою як вона мені
себе подала. Звичайно, я міг би тут обпертися на свою надзвичайну емпатію і сказати, що я
знаю її набагато більше, ніж вона сама про себе мені колись казала. І знову я кажу собі: яке
це все значення?
Чи не має значення бажати бути з іншою? Усе одно не можна до кінця пізнати іншу людину.
А навіть якби це і було можливо, то людина мінлива. Зараз вона така, а через хвилину вона
вже інша. Тим більше люди змінюють з роками. Ти виходиш за гарну молоду дівчину, а
потім тобі приходиться жити зовсім з іншою людиною. Так що тут знання наврядчи
допоможе.
Треба довіритися. Але кому? Чому? Як віруючий я зіслатися на Бога. І сказати, що треба
довіритися Йому. Мені інколи так і здавалося містерія вінчання: ти береш її, приводиш до
Нього і кажеш благослови, а потім вже сапаєш усе подальше життя. Тепер я думаю про щось
зовсім інше. А як обрати. Як дізнатися, що це саме вона. Як довіритися. Як відкрити двері
свого серця іншій людині. Як полюбити.
Ось вона стоїть переді мною гарна. А я думаю. Що це значить? Що я її не люблю? Чи
люблю, але боюся? І що з цим робити?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Либеральная демократия и рыночные отношения - Антон О либеральной демократии статья, или о демократии вобще. Потому что названия - лишь ярлыки, и за ними можно увидеть грязь, или Светлый лик, взависимости от того, кто и с какими мыслями содавал общественную форму взаимоотношений. Каковы принципы, на чем они замешаны? Как хлеб добрый требует закваски и выдержки, чтобы быть нужной плотности - так и построение общества требует основы на принципах Добра и времени, чтобы объяснить это людям. Только там топчутся на месте, где корысть имеют люди, и ограничивают народ в управлении своей судьбой. Если вместе строить - можно найти согласие и понимание друг друга. Кто же хочет сохранить свои привелегии - тот препятствует духовному росту своему, и искажает духовные ценности через СМИ - для других людей. В этом и причина, и проявление дьявольских энергий. Они находят человека, готового соблазниться властью и богатством, чтобы овладеть им, и извратить все, что его окружает. Так, один человек, или группа - может мешать жить своему народу. И нужно указать таким, чтобы не смели тогда своими грязными руками касаться Святых ценностей народа, чтобы и их не использовали ради своей выгоды и обмана.
